Інтерв’ю Ігоря Михайловича Сущенко для видання “Освіта України”, №31 від 14 серпня 2017.
Є
різні види мислення: творче, креативне, інтуїтивне, суто логічне. А критичне –
це особливий вид мислення, головна мета якого – прийняти рішення. Як навчити
дитину робити це свідомо, не «тому, що мама так сказала» або «так усі
роблять»? Про це ми говоримо з учителями. Вони мають розуміти, що «критично» в
цьому випадку – це не критикувати, а ставитися свідомо до процесу прийняття
рішень.
НЕ
МОЖНА НЕ ЗАПИТУВАТИ
Методів
постановки запитань – дуже багато. Є метод Сократа, «Ромашка запитань Блума». Є
відкриті й закриті запитання. Є спеціальна методика, як навчити дітей їх
ставити. Сократівський діалог має на меті привести через запитання до
потрібного висновку. Але може бути зовсім інакше. Можна поставити запитання,
яке матиме безліч відповідей-висновків. А також – поставити уточнююче
запитання. Як виявилося, це одне з найскладніших умінь – уточнити інформацію.
Часто уточнюючим запитанням намагаються висловлювати свою точку зору. Це –
неправильно, некоректно, маніпулятивно! Не варто також ставити навідні
запитання замість уточнюючих – уміння їх розрізняти теж навчаємо.
У
нас є проблема у ставленні до запитань. Пригадайте своє шкільне життя. Коли ви
запитували?
–
Коли мені було щось незрозуміло і я хотів щось уточнити.
–
А коли запитували вас? Напевно, коли хотіли проконтролювати або перевірити ваші
знання. Протягом шкільного життя у людини зазвичай формується негативне
ставлення до запитань. Запитують – значить, хочуть виявити, чого я не знаю. Тож
у дорослому житті я теж ставлю запитання, щоб «перевірити співрозмовника». А
тепер уявіть життєву ситуацію. В офісі людина отримала завдання, не зрозуміла
його, але запитувати начальника вона не буде – вона ж не може його перевіряти!
Або якщо перепитає, то про неї подумають, що вона – нерозумна.
Наше
завдання – сформувати інше ставлення: запитувати – правильно, запитувати –
добре. Мисляча людина не може не запитувати.
–
Чим критичне мислення відрізняється від логічного?
–
Критичне мислення не може бути нелогічним, бо воно обґрунтоване. Але у
класичній логіці є лише один шлях, і, залежно від чотирьох законів логіки,
можна прийти тільки до одного умовиводу. Ми ж учимо: знайдіть інші гіпотези,
навіть найфантастичніші, подивіться, які є альтернативи, інші варіанти, чи
можна поглянути на це з іншого боку, не підкоряючись прямолінійній логіці. Хоча
ми говоримо і про аналіз, і про синтез, і про аргументи, які мають бути
підкріплені логічними формулами, алгоритмами дій. Але, порівняно з логікою,
критичне мислення – ширше поняття.
–
Якось мимоволі я почув телефонну розмову дівчини старшого шкільного віку.
Відповідаючи на запитання, вона сказала: «Я не пам’ятаю. Я взагалі запам’ятовую
тільки те, що мені цікаво». Критичне мислення – серйозна річ. І щоб дитина, а
потім молода людина цим користувалася, потрібно, аби вона це запам’ятала. Як
зробити критичне мислення цікавим?
–
Курс «Критичне мислення» впроваджується в українських школах уже не перший рік.
Ми створювали його так, аби він був не затеоретизованим, а мав щоденне
практичне застосування. Як ми робимо його цікавим? Кожен урок починається з
досвіду. Спробуйте зробити щось на простому прикладі. Зробили – що ви про це
думаєте? Почитайте, що про це говорять фахівці (невеличкий текст). Що ви тепер
про це думаєте? Спробуйте втілити це на життєвому прикладі. І підсумкова
розмова: що ви тепер про це знаєте, наскільки вам це сподобалося, що вам було
цікаво, як ви застосовуватимете отримані знання?
Зверніть
увагу: вчитель нічого не розказує. Ми намагаємося відійти від позиції, коли
педагог є «джерелом знань». Отримання знань, фактично, є не метою цих уроків, а
інструментом і, так би мовити, побічним результатом процесу. Завдання
«прочитайте і запам’ятайте» немає, а «прочитайте і застосуйте» – є. А
застосувавши інформацію, людина її і запам’ятовує.
Усе
навчання побудовано як дослідження теми. Дослідження роблять учні, й до
висновків приходять вони ж. Задача вчителя – допомогти, дати матеріал, з яким
можна попрацювати, поставити завдання. Тому виклад матеріалу педагогом ми
просто прибираємо. Тоді виникає інший ефект: діти починають розуміти, що
здобувають знання самі, що вони народжуються на їх очах, а не даються їм – і це
стає для них цінністю, їхнім особистим надбанням.
Ще
одна цікава сторона – помилки. На уроках критичного мислення помилка – це
добре. Точніше кажучи: не дуже добре, бо прагнути помилок не треба, але – не
страшно. Якщо людина помилилася, це означає: вона знайшла хибний шлях. Можна
навіть вигукнути: «Супер, я знайшов неправильний шлях!». Не боятися помилитись
– одна з навичок, яка дуже потрібна людині. Нам потрібні стартапи, нові ідеї,
ризики. Той, хто не помилявся і не знає, що помилка – це не страшно, не буде
ризикувати. Ми даємо можливість спробувати це на уроці, у класі – в безпечному
середовищі – і виробити цю навичку.
Ми
пропонуємо вчителям говорити дітям: усяка відповідь має право на існування.
Спробуй, це не страшно, будьяка твоя ідея приймається для роботи. А потім ми з
цим попрацюємо і з’ясуємо, хибний це шлях чи ні. Для багатьох учителів такі
підходи не дуже прийнятні. Наприклад, дехто переконаний, що у підручнику
написано правильно, а все інше – неправильно. І коли наші діти починають
сперечатися з підручником – це одне з найцікавіших досягнень. Бо книга – це
авторитет. А виявляється, що те, що написано в книжці, – думка її автора і
необов’язково є істиною для всіх.
У
нас декілька уроків присвячено темі, як відрізняти факти від думок. Є факт, він
беззаперечний. А є думка про той самий факт. Дуже добре, якщо я буду приймати
рішення, виходячи з фактів, а не думок. Або якщо я прийняв рішення з точки зору
думки – то чому? Я маю розуміти, звідки взялося моє рішення.
–
Вочевидь, підвищену цікавість учителів початкової школи можна пояснити тим, що
вони працюватимуть за новим стандартом, у якому, зокрема, це може бути
прописано.
–
Думаю, що вчителі початкової школи відчули і зрозуміли, що діти, які приходять
до них зараз, потребують іншого способу навчання. Просто світ змінився. І в
цьому світі, виявляється, критичне мислення – це така собі «чарівна паличка»,
універсальний інструмент, який допомагає працювати з учнями. Він дозволяє дати
їм певну свободу, можливість досліджувати світ. А ще – дає можливість
використовувати інформаційний простір і досвід, який вони мають. Діти вже
знають набагато більше за педагогів. Дуже важливо навчити їх, що робити з цією
інформацією, щоб вони не «потонули» в інформаційному морі.
http://www.criticalthinking.expert/usi-materialy/mystetstvo-pomylky-interv-yu-osvita-ukrayiny/